Інформаці́йне пра́во — комплексна галузь права, множина правових норм, що визначає суспільні відносини стосовно інформації, як суспільного ресурсу, функціюванням інформаційних систем з метою забезпечення задоволення потреб, інтересів людини, громадянина, соціальних спільнот, суспільства, держави, міжнародного співтовариства.
Структура інформаційного права складається із трьох взаємопов”язаних частин: загальна частина, особлива частина, спеціальна частина.
Загальна частина складається із таких провідних інститутів: основних положень про інформаційне права (основні поняття інформаційного права, концепти його визначення); зміст інформаційних правовідносин; об”єкти правовідносин; суб”єкти правовідносин щодо інформації; принципи інформаційного права; методологія інформаційного права; джерела інформаційного права, його взаємозв”язок з провідними, комплексними, спеціальними галузями права; історія інформаційного права; наукові школи інформаційного права в окремих країнах; структура законодавства про інформацію окремої країни та його взаємозв”язок з міжнародним інформаційним правом.
Особлива частина складається із таких інститутів: основоположні засади прав та обов”язків людини, громадянина у інформаційній сфері суспільства; засади прав суспільства щодо поширення, доступу та зберігання соціально значимої інформації; засади прав, обов”язків, гарантій держави щодо інформації, її обігу, визначення правового режиму доступу до неї, використання її в інтересах та потребах забезпечення функціонування органів державної влади та місцевого саморядування; засади міжнародного інформаційного обміну.
Спеціальна частина — структурована за такими об”єктно-інституційно структурованими ознаками на рівні підгалузей, за видами, напрямками інформаційної діяльності: державне регулювання забезпечення суспільних відносин щодо персональних даних, їх охорони, захисту; основні положення мас-медіа права; основні положення бібліотечного права; основні положення архівного права; основні положення науково-освітнього права; основні положення рекламного права; основні положення музейного права; основні положення телекомунікаційного права (у його складі такі два великі, складні інститути як пошта електрозв”язок); основні положення інформатики та інформатизації; основні положення ІТ-права; основні положення Інтернет-права та права електронних соціальних мереж комунікації; основні положення кібер-права; основні положення організації національної інформаційної безпеки тощо (переважно ті спеціальні інститути видів інформаційної діяльності, що мають формалізацію на рівні спеціальних юридичних законів, де різновиди інформації визначені як спеціальні об”єкти правовідносин).
